Різдво: традиція

А як Ви зустрічаєте Різдво?
Ще раз нагадаємо про основні моменти давньої традиції та пропонуємо ознайомитися із сучасними версіями традиційних зимових українських пісень.

З давніх-давен люди помітили зміну пір року і вірили, що новий рік народжується навесні, коли оживає природа і все нібито починається наново. До речі, весняну тематику багатьох колядок і щедрівок можна помітити не лише в українців, а й у білорусів. Як зазначають дослідники, зміщення новорічних свят з весни на 1 січня почалося в Україні ще у 14 столітті під впливом європейської традиції.

За думкою дослідників, серед усіх слов’янських народів новорічна пісенність найбільше розвинена в українців. Колядки та щедрівки – це основні пісні зимових обрядових свят. Іноді, в деяких місцевостях, виконавці не розрізняють колядки і щедрівки.

Переддень Різдва – Святвечір, Коляда або Багата кутя – починався з появою на небі першої зірки. До нього ретельно готувалися: розтоплювали піч 12 полінами, які висушували 12 днів, пекли й варили 12 ритуальних страв, головні з яких – різдвяна кутя та узвар. Під вечір до хати вносили так званий дідух – сніп із колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив, – який був символом трьох великих зимових свят: народження Ісуса Христа, хрещення та богоявлення. Вважалося, що дідух набуває чудодійної сили та приносить щастя та успіх. Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи його потім до посівного – для забезпечення багатого врожаю.

У цей день піст був особливо суворим. Надвечір, хоча діти вже дуже голодні, вони все ж не відважувалися просити у матері їсти: терпіли і крізь вікно пильно дивилися на небо: чи не зійшла вже вечірня зоря, яка має сповістити всім людям про велике диво – народження Сина Божого.

Колядки разом із щедрівками – це величальні пісні, які сягають дохристиянської давнини. Вони були приурочені до одного з головних свят наших предків – дня зимового сонцестояння, яке знаменувало «поворот на весну». З давніх-давен народні колядки і щедрівки зберегли магічну сутність. Звісно, якщо в це щиро вірити.

Саме колядування у різних місцевостях також мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи із різдвяною зіркою, на Західній – із ляльковим вертепом. Нерідко колядники представляли так званий «живий вертеп» – специфічний фольклорний театр костюмованих виконавців. Головні дійові особи «Маланки» або «Кози» розігрували інтермедії, які представляли собою традиційні обряди.

Колядувати починали не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти йшли колядувати вже на Святий вечір, в Слобідській Україні та Гуцульщині – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Поділлі ж колядували уранці на другий день. Обходячи оселі, колядники співали пісні та розігрували сюжети різдвяного євангельського циклу і побутові сценки, вітали господарів та їхніх дітей зі святом Різдва Христового, бажаючи всім щастя та здоров’я на многії літа.

Сьогодні подібні традиційні «ритуали» в їх архаїчному варіанті вже дуже складно зустріти. Але дуже важливо пам'ятати і зберігати традицію, нехай це буде лише версія реконструкції.