ПАРАДОКСАЛЬНІ ПАРАДОКСИ

Я хочу в Лондон… І Ви теж хочете, бо хочуть всі. Або завжди, або іноді, або коли-небудь. Тому, що в Англії на Вас чекає безліч кльових і загадкових речей, цікавих традицій і делікатних ситуацій. Чайна церемонія, Біг-Бен, шляпки, паради, палаци, замки, Бейкер-стріт, а ще бертонівська погода, діснеївська архітектура і вся ця культура, дух, менталітет і самі англійці. Про все це я можну говорити ще дуже довго (Ви вже зрозуміли, що хтось тут дуже захоплений і не може те захоплення стримувати), але буду – тільки про музику. А ще точніше – про книгу, присвячену англійській музиці.

З туману

Книга називається «Парадокси англійської музики», але до парадоксів я додала би ще загадки.

Загадка перша – автор, який називає себе дилетантом. Чи дійсно це так? Про що ж пише “дилетант” і чи буде цікаво читати цю книгу професіоналам? Полковник та головний інженер авіаційного воєнного заводу

Леонід Гамбург дійсно не має спеціальної музичної освіти. Але чи є його авторська позиція поверховою? – стосовно цього у мене виникає є багато сумнівів.

По-перше, за цією книгою стоять сотні інших, жадібно опрацьованих автором – історичних, культурологічних, музикознавчих.

Історизм: це поетично-історичний пасаж від початків англійської професійної музики аж до кінця ХХ століття. В «Парадоксах» нарисований загальний напрям того, як розвивалася англійська музика з її ключовими постатями. Окрім того, додаються важливі й цікаві відомості. Наприклад, про історію створення і трансформації енциклопедії Гроува (англійської музичної книги №1), про діяльність Бернарда Шоу (англійського музичного критика №1), про Альберт Холл (англійській концертний зал № 1) та про багато іншого.

Культурологічні зигзаги: музика і англійський живопис, музика і англійська література, музика і англійські традиції, ментальність. Наприклад, Ви прочитаєте цитати із Діккенса, звідки просто випирає музичністю, Вам розкажуть про звучання картин Тьорнера, Констебла і Гейнсборо.

По-друге, за цією книгою стоїть не тільки одна лиш любов до музики, але ще й серйозні експерти. Адже одним з головних консультантів при створенні «Парадоксів» був маестро Роман Кофман.

Три

Структура книги зроблена по-музичному. Це тричастинна форма з інтродукцією, інтерлюдіями і фіналом.

Троє – Едвард Елгар, Пол Маккартні та Ендрю Ллойд-Уеббер. Їх троє – тих кого вибрав Леонід Гамбург. За яким принципом? Можливо тому, що всі вони в різний час ставали на одне коліно перед королевою, всі – рицарі! Але головне тому, що всі – парадоксальні. Парадоксальні як особистості. Парадоксальна їхня творчість. Яким чином? Чому не Джон Ленон, чому не Бенджамін Бріттен? – все пояснюється.

Обережно…

Книга – як красивий та поетичний результат інших книг, інформації багато й надзвичайно цікавої інформації, але звідки вона? – це велика загадка. Цитати, звісно, як і дозволяється в публіцистичній популярній літературі ніяк і ніде не позначаються. Що немає ніякого значення, якщо Ви просто фанат бітлів, але що стане деякою проблемою для науковців.

Що стосується аналізу музики, представленого Л. Гамбургом – претензій немає і, сподіваюсь, що у Вас теж не буде. Просто тут про все сказано мінімально і просто, без ускладнень і теоретизації, поетично і метафорично, без деталей. Та чи потрібні тут ці деталі?

Дуже!!!

Леонід Гамбург в «Парадоксах» розкриває дуже багато цікавих фактів, причому, розповідає детально. Одна з таких історій розповідає про те, як мало не помер Гендель, але завдяки своїй впертості вижив і написав «Месію». Або про те, наскільки важливим для британської економіки є вуса Елгара. Або про витівки Джона Ленона, про напряги і напругу між учасниками гурту. Кожен з вибраних музикантів тут особистість зі своїм характером, композитори тут – не абстрактні фігури, а веселі та вредні, захоплені та капризні. Вони тут – люди. І це читається цікаво та дуже легко.

Віолончель :)

І ще однією загадкою для мене була – обкладинка. Чому не Лондон, або якийсь відомий композитор, а просто прекрасна віолончелістка? Віолончель – не спроста, адже… Хочеться зберегти інтригу й думаю, що Ви зможете знайти розгадку самостійно після прочитання!

Автор: Марина Гайдук