Резюме
Історія Національної опери України була започаткована у 1867 році, коли у Києві, одному із значних адміністративних центрів тогочасної Російської імперії, після довгих клопотань перед урядом відкрили постійно діючу оперну трупу. З'явився перший поза столицями — Петербургом і Москвою – музичний театр.
Взагалі артистичні традиції в Києві сягали сивої давнини. Про це відомо із билинного циклу, де описуються скоморохи-танцівники і акробати, які виступали при дворі князя Володимира Великого. У XVII -XVIII ст. великою популярністю серед киян користувався аматорський театр студентів Києво-Могилянської академії. Не дивиною були в Києві й музичні концерти. У 1805 році (за іншими даними — у 1803-му) там, де зараз розпочинається Хрещатик і знаходиться Український дім, з'явилася будівля, яка відразу стала епіцентром культурного життя Києва. Це був перший київський Міський театр на 470 місць (архітектор Андрій Меленський). Його афіші запрошували переважно на драматичні вистави. Згодом звичними стають також і покази опер у виконанні італійських мандрівних труп, котрі знайомили киян з творами Моцарта, Керубіні, Россіні, Белліні, Доніцетті. Саме в цьому театрі кияни вперше познайомилися із професійним балетом. Перший міський театр проіснував до 1851 року і був розібраний. У 1856 році на перетині вулиць Володимирської і Кадетської (нині Богдана Хмельницького) за проектом Івана Штрома було збудовано друге приміщення Міського театру, де також поряд з драматичними виставами давали оперні і балетні. Епізодичний показ оперних вистав не задовольняв інтелектуально-естетичних потреб великого міста, тому й було порушено питання про відкриття у Києві оперного театру. Остаточним поштовхом до заснування у Києві постійної музичної трупи став грандіозний успіх двох сезонів італійської опери, яка, власне, й започаткувала постійний і систематичний показ музичних вистав у місті над Дніпром.
Влітку 1867 року у Києві сформували першу постійну російську оперну трупу, котру очолив колишній співак і антрепренер Фердинанд Бергер — прекрасний організатор театральної справи. Він запросив до роботи у новостворений театр багатьох талановитих діячів. Міська дума виділила колективу Міський театр. 27 жовтня за старим стилем (8 листопада за новим) 1867 року стало святковим для киян й історичною датою української культури. Вперше підняла завісу київська опера! Дебютом трупи стала постановка опери «Аскольдова могила» Олексія Верстовського, яка пройшла з небаченим успіхом. У перші роки існування театру репертуар поповнювався творами переважно російських композиторів: «Життя за царя», «Руслан і Людмила» М. Глинки, «Русалка» О. Даргомижського, «Маккавеї» А. Рубінштейна, «Ворожа сила» О. Сєрова. Проте трупа не обминала і європейської класики, на досить високому рівні показуючи «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Весілля Фігаро» В.-А. Моцарта, «Чарівний стрілець» К. Вебера, «Лючію ді Ламмермур» Г. Доніцетті, а також одну за одною опери Дж. Верді, який став улюбленим композитором киян. Театр упевнено завойовував прихильність любителів опери, привернув увагу й композиторів, про що, зокрема, свідчить велика зацікавленість II. І. Чайковського в постановці його творів саме на київській сцені. 1874 року у Києві прозвучав «Опричник», на прем'єру якого приїхав автор. За життя Петра Чайковського у Києві були поставлені також його опери «Євгеній Онєгін», «Мазепа» та «Пікова дама». Безпосередньо за участю авторів відбулися київські прем'єри опер «Алєко» С. Рахманінова (1893 рік), «Снігуронька» М. Римського-Корсакова (1895 рік).У 1874 р. на сцені міського театру вперше в історії української музики прозвучала національна опера – твір Миколи Лисенка «Різдвяна ніч». Це був сміливий крок композитора, а водночас й оперної трупи, адже в ті роки українська мова була викреслена з літератури і сцени. Вдруге театр звернувся до лисенківської «Різдвяної ночі» 1903 року. Виставою диригував Микола Лисенко.
4 лютого 1896 року після ранкового показу опери «Євгеній Онєгін» П. Чайковського у театрі виникла пожежа. Вогонь поширився блискавично, і вже за кілька годин на місці зведеного у 1856 році архітектором Іваном Штромом другого міського театру залишилися обвуглені стіни. У полум'ї загинули одна з кращих в Росії музичних бібліотек, костюми і декорації багатьох вистав. Але Київ уже не міг існувати без оперного театру. Якийсь час музичні вистави йшли на сценах театру Бергоньє (зараз Національний театр російської драми ім. Лесі Українки) і «Соловцов» (зараз Національний театр української драми ім. Івана Франка) і навіть у приміщенні знаменитого цирку Крутікова, де, до речі, відбулися і перші гастролі у Києві Федора Шаляпіна.
Тим часом Міська дума на наполегливі вимоги громадськості оголосила конкурс на проект нової будівлі оперного театру у Києві. Перемогу здобув академік Віктор Шретер. Його творіння – чудовий ансамбль зовнішнього вигляду неоренесансної будови з функціональним її призначенням: архітектор подбав про зручності і для акторів, і для глядачів, створив вишукані інтер'єри, у яких поєдналися класичний стиль і так званий «віденський модерн», що владно входив в архітектуру усіх великих європейських міст.
Триярусний зал міг прийняти водночас 1683 глядача. Після двох реконструкцій (1935 та 1988 років) внаслідок розширення оркестрової ями і ліквідації незручних місць театр налічує трохи більше 1300 місць. 16 (29) вересня 1901 року урочистим виконанням кантати «Київ» шведського композитора Вільгельма Гартевельда, написаної спеціально до цієї події, і виставою «Життя за царя» М. Глинки відбулося урочисте відкриття нового приміщення театру.
У першому десятилітті XX ст. на сцені Київського міського оперного театру виступали найвидатніші українські та російські вокалісти: Олександр Мишуга, Олена Петляш, Платон Цесевич, Катерина Воронець, Михайло Медведєв, Клара Брун, Олександр Мосін, Оскар Каміонський. Сюди залюбки їхали на гастролі світові оперні зірки: Маттіа Баттістіні, Марія Гальвані, Аделіна Падовані, Ліна Кавальєрі, Олександр Філіппі-Мишуга, Тітта Руффо, Джузеппе Ансельмі, Джемма Беллінчіоні, Леонід Собінов, Регіна Пінкерт, Марія Гай, Целестина Бонісенья, Цезар Формакі, Олімпія Боронат, Адам Дідур, Яніна Вайда-Королевич. Спеціально до київських гастролей Ф. Шаляпіна у 1901-1902 роках трупа здійснила нові постановки опер «Життя за царя», «Князь Ігор», «Борис Годунов», «Моцарт і Сальєрі», «Русалка».
1897-го року у театрі було створено балетну трупу, що дозволило розширити афішу, збагатити вистави дивертисментами і танцями. Очолив трупу знаний польський хореограф Станіслав Ленчевський. Треба сказати, що Київ дав світу двох найвидатніших танцівників XX ст. — Вацлава Ніжинського та Сержа Лифаря, який очолював балет паризької «Гранд Опера».
1897-го року у театрі було створено балетну трупу, що дозволило розширити афішу, збагатити вистави дивертисментами і танцями. Очолив трупу знаний польський хореограф Станіслав Ленчевський. Треба сказати, що Київ дав світу двох найвидатніших танцівників XX ст. — Вацлава Ніжинського та Сержа Лифаря, який очолював балет паризької «Гранд Опера».
На початку XX століття у Києві, який переживав небачений розквіт, Київська опера займала своє особливе місце. Важкі випробування для колективу театру принесли перша світова та громадянська війни. Наступала нова сторінка в його історії. Змагання за державність у 1918-1920-ті роки XX ст. пробудило відродження національної культури, зокрема й музичної. 1919 року на сцені Київської опери, яка мала статус російської, вперше в історії почалась підготовка до виконання українською мовою опери П. Чайковського «Черевички». У новоствореній Українській музичній драмі йшла робота над постановкою опери «Утоплена» М. Лисенка. Однак, після падіння УНР усі мистецькі новації, спрямовані на розбудову національної культури, були скасовані. Зазвучали вимоги ліквідувати оперний театр як носія чужого пролетарському глядачеві жанру. Ціною великих зусиль багатьох діячів культури, зокрема російського співака Леоніда Собінова, який деякий час очолював Київську оперу, вдалося відвернути ліквідацію оперної трупи.
На початку двадцятих років XX ст. оперне мистецтво у Києві починає поволі відроджуватися. У 1925 році на хвилі динамічної, але недовготривалої українізації, яка торкнулася усіх сфер життя в республіці, відбулася й реорганізація оперного мистецтва. Вистави, які виконувалися в усіх театрах російською мовою, відтепер зазвучали мовою українською. У репертуарі одна за одною з'являються опери на сюжети з української історії – «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Кармелюк» В. Костенка, «Дума чорноморська» С. Потоцького, «Беркути» («Золотий обруч») Б. Лятошинського. Короткий період українізації і лібералізації у сфері культури на початку 30-х років завершився нищівним розгромом української інтелігенції. І все ж колективу вдалося зберегти магістральну лінію — у репертуарі залишилися високохудожні опери і балети світової класики, у яких виступали видатні виконавці — співаки Марія Литвиненко-Вольгемут, Оксана Петрусенко, Марія Сокіл, Юрій Кипоренко-Доманський, Михайло Донець, Микола Частій, Петро Білинник, Іван Паторжинський, Борис Гмиря, Михайло Гришко, Андрій Іванов, Віктор Борищенко, солісти балету Антоніна Васильєва, Олександра Гаврилова, Володимир Преображенський, Олександр Бердовський, Маргарита Єницька, Антоніна Яригіна.Суттєва реорганізація трупи була проведена у зв'язку із перенесенням у 1934 році столиці України до Києва. У колектив влилася велика група солістів із Харківської опери, було значно розширено склад хору, оркестру, балетної трупи. За своїм статусом Київський театр опери і балету був прирівняний до найбільших театрів Радянського Союзу — Великого у Москві і Кіровського у Ленінграді. До трупи були запрошені найвидатніші тогочасні диригенти, режисери, сценографи, балетмейстери — Арій Пазовський, Антін Рудницький, Володимир Йориш, Михайло Козицький, Володимир Дранишников, Веніамін Тольба, Йосип Лапицький, Володимир Манзій, Леонід Жуков, Анатоль Петрицький...
5 березня 1939 року з нагоди 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка Київському академічному театру опери і балету присвоїли ім'я великого українського поета. 15 червня 1941 року виставою «Отелло» Дж. Верді театр завершив свій черговий сезон.
Тим часом у повітрі відчувалося воєнне передгроззя, розпочалася Велика Вітчизняна війна. Велика група артистів Київського театру опери і балету восени була евакуйована спочатку до Уфи, а восени 1942-го — до Іркутська, де, попри неймовірні труднощі, колектив не тільки показував вистави поточного репертуару, а й ставив нові опери і балети, зокрема, щойно написану «Наймичку» М. Вериківського за мотивами творів Тараса Шевченка. Треба сказати, що окупаційна німецька влада теж не обминула своєю увагою Київський оперний театр. Під назвою Велика Київська опера він уже на початку 1942 року почав систематично показувати вистави, які відвідувала не тільки окупаційна влада, солдати і офіцери, але й жителі міста, яких, однак, у партер не допускали.
Повернувшись із евакуації, київський оперно-балетний колектив розпочав свою діяльність на рідній сцені 28 жовтня 1944 року прем'єрою опери «Наймичка» М. Вериківського. Попри важкі воєнні й повоєнні труднощі колектив швидко відновив свій репертуар, почав поповнювати його новими виставами. У повоєнні роки на київській оперній сцені поряд із уславленими співаками дебютувало нове покоління вокалістів — Лариса Руденко, Єлизавета Чавдар, Дмитро Гнатюк. На балетну сцену прийшли Лідія Герасимчук, Анатолій Бєлов, Микола Апухтін, Євгенія Єршова, Олена Потапова… Відбулися прем'єри нових інтерпретацій опер українського та світового оперного репертуару. На якісно інший мистецький рівень виходив і київський балет, який очолювали видатні хореографи Сергій Сергєєв, Вахтанг Вронський. Балетний репертуар поповнився низкою нових творів, серед яких – «Лілея» К. Данькевича, «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф'єва, «Спартак» А. Хачатуряна тощо. Справжньою мистецькою подією стала прем'єра балету «Лісова пісня» М. Скорульського. Активну підтримку колективу знайшов грандіозний проект — здійснити постановки на київській сцені усіх опер М. Лисенка. В нових постановках шевченківців розкрилися диригентські таланти Веніаміна Тольби, Костянтина Сімеонова, Олександра Климова, режисерів Миколи Смолича, Володимира Манзія, Володимира Скляренка, художників Анатоля Петрицького, Анатолія Волненка, Олександра Хвостенка-Хвостова...
У 1964 році київський балет став учасником Міжнародного фестивалю класичного танцю у Парижі. Колектив з України був удостоєний найвищої нагороди Паризької Академії танцю — Золотої Зірки, а Іраїда Лукашова та Валерій Парсєгов — премій Анни Павлової та Вацлава Ніжинського. Через кілька років ці найпрестижніші балетні нагороди отримали також провідні солісти київської опери Тетяна Таякіна та Валерій Ковтун. Перші гастролі Київського балету в Парижі за участю зірок київського балету Миколи Апухтіна, Валентини Калиновської, Веаніра Круглова, Олени Потапової, Алли Гавриленко, Елеонори Стебляк стали мистецькою подією із широким європейським резонансом.
Починаючи з 50-х років київську оперу усе частіше називають колективом зірок, який з року в рік поповнювався видатними вокалістами. Яскраві сторінки у біографію українського оперного мистецтва вписали Дмитро Гнатюк, Микола Ворвулєв, Зоя Христич, Галина Шоліна, Валентина Лутченко, Василь Третяк, Микола Кондратюк, Володимир Тимохін, Костянтин Огнєвой, Юрій Гуляєв, Сергій Козак, Клавдія Радченко, Лілія Лобанова, Таїсія Пономаренко, Владлен Грицюк. Перемоги на міжнародних конкурсах здобули Єлизавета Чавдар, Бела Руденко, Євгенія Мірошниченко, Володимир Тимохін, Андрій Кикоть, Микола Кондратюк, Надія Куделя.
70 — 80 роки XX ст. пройшли у відблиску яскравого і нуртуючого таланту головного диригента театру Стефана Турчака. У виставах, якими диригував цей видатний митець (його ім'я носить Міжнародний конкурс диригентів), в усій красі розкрилися унікальні голоси Гізели Циполи, Марії Стеф'юк, Галини Туфтіної, Анатолія Солов'яненка, Анатолія Мокренка, Євдокії Колесник, Людмили Юрченко, Валентини Кочур, Володимира Федотова, Олександра Вострякова, Олександра Загребельного, Віктора Тришина, Миколи Кірішева, Богдана Гнидя, Владилена Грицюка, Георгія Красулі, Валентини Реки, Андрія Іщенка, Володимира Гурова. Згодом до трупи влилися і засяяли на оперній сцені Лідія Забіляста, Світлана Добронравова, Анатолій Кочерга, Валентин Пивоваров, Іван Пономаренко, Роман Майборода, В'ячеслав Лупалов, Григорій Грицюк, Микола Шопша, Олександр Дяченко, Микола Коваль, Степан Фіцич, Ігор Борко, Вікторія Лук’янець, Тетяна Анісімова, Тетяна Кузьминова, Володимир Гришко, Олександр Гурець, Володимир Кузьменко. Яскравими солістами балетної трупи стали Алла Лагода, Тетяна Таякіна, Людмила Сморгачова, Раїса Хилько, Ганна Кушнерьова, Тетяна Боровик, Ірина Задаянна, Валерій Ковтун, Микола Прядченко, Віктор Яременко, Тетяна Белецька, Сергій Лукін, Євген Косменко, які зробили вагомий внесок в розвиток українського хореографічного мистецтва.
Поруч із С. Турчаком працювали яскравого таланту режисер Дмитро Смолич та сценограф Федір Нірод, з іменами яких пов'язані монументальні постановки 60-80 років XX ст. Значний внесок у творчий злет колективу зробив Лев Венедиктов, з 1972 р. — головний хормейстер театру. Власне, нема жодної оперної вистави цього періоду, до постановки якої він не мав творчої причетності. Яскраві сторінки у творчій історії театру залишили диригент Олег Рябов та режисер Ірина Молостова. У доробку Молостової – інтерпретація опери «Катерини Ізмайлової» Д. Шостаковича, київську постановку якої автор визнав найкращою серед усіх, на яких йому випало побувати. З 1989 по 2011 рр. головним диригентом театру був Володимир Кожухар, який значно розширив і збагатив виконавську і репертуарну палітру Національної опери України. У репертуарі театру з'явилися такі шедеври оперно-балетного мистецтва як «Мазепа», «Набукко», «Турандот», «Фауст», «Джоконда», «Аїда», «Лоенгрін», «Пікова дама», «Золотий обруч», «Любов до трьох апельсинів», ряд першопрочитань — балети «Ніч перед Різдвом» Є. Станковича, «Фантастична симфонія» (на музику Г. Берліоза), «Володимир Хреститель», «Фрески Софії Київської» В. Кікти та інші.
Низку вистав, здебільшого української класики, поставив на київській сцені диригент Іван Гамкало. Серед них першопрочитання чудової опери композитора з діаспори А. Рудницького «Анна Ярославна, королева Франції». Участь у престижних міжнародних музичних фестивалях останнього десятиліття у Парижі (1991 р.), Страсбурзі (1993 р.), Мадриді, Лас-Пальмасі (1995 р.), Авіньоні (2000 р.), Будапешті (2001 р.) — закономірний результат творчих досягнень колективу київської опери, де знайшли органічне поєднання майстерність виконавців старшого покоління і яскрава обдарованість співаків наступного покоління, серед яких треба відзначити Ольгу Нагорну, Анжеліну Швачку, Ольгу Микитенко, Ірину Даць, Оксану Дику, Тетяну Пімінову, Андрія Романенка, Петра та Павла Приймаків, Дмитра Попова, Сергія Магеру, Тараса Штонду.
З 1992 по 2000 роки балетну трупу Національної опери України очолював один з найвідоміших українських хореографів Анатолій Шекера. Він здійснив постановки балетів «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва, «Спартак» А. Хачатуряна, «Ольга» Є. Станковича, «Легенда про любов» А. Мелікова, привнісши на балетну сцену поліфонізм танцю, симфонічну розгорнутість хореографічної партитури. На балетній сцені засяяло нове сузір’я талановитих танцівників – Олена Філіп’єва, Тетяна Белецька, Ганна Дорош, Ірина Бродська, Тетяна Голякова, Яна Гладких, Наталя Лазебникова, Анастасія Матвієнко, Денис Матвієнко, Максим Чепик, Євген Кайгородов, Максим Мотков, Геннадій Жало, Дмитро Клявін, Сергій Сидорський, Артем Дацишин, Андрій Гура, Віктор Іщук, Ярослав Саленко та інші. З 2000 по 2011 рр. художнім керівником балету Національної опери України був Віктор Яременко, творчості якого притаманні експресивність, динаміка, нове бачення сучасної хореографії. У його постановці з успіхом йдуть «Шехеразада» М. Римського-Корсакова, «Раймонда» О. Глазунова, «Весілля Фігаро» В.-А.Моцарта. Багато оперних та балетних вистав останнього десятиліття йдуть на київській сцені у художньому оформленні Марії Левитської. Маючи виразну творчу індивідуальність, вона продовжує кращі світові сценографічні традиції своїх попередників. Високої мистецької якості вистави здійснили і продовжують здійснювати диригенти-постановники Іван Гамкало, Микола Дядюра, Аллін Власенко, Олександр Барвінський, Олексій Баклан, Герман Макаренко, Кирило Карабиць, Алла Кульбаба, режисер Володимир Бегма, балетмейстери Віктор Литвинов, Аніко Рехвіашвілі. У 1992 р. Київський театр опери і балету імені Тараса Шевченка отримав статус Національного. Театр продовжує виконувати свою головну місію – нести велич і красу оперно-балетного мистецтва, збагачувати не тільки українську, а й світову музичну культуру.
Останні сезони Національної опери України були вдалими і успішними. Постановки, котрі поповнили репертуар театру, стали значними подіями в культурному житті Києва і України, засвідчили високий виконавський потенціал колективу. На київській сцені в останнє десятиліття відбулися прем’єри опер «Турандот» та «Манон Лєско» Дж. Пуччіні, «Макбет», «Бал-маскарад», «Дон Карлос» Дж. Верді, «Норма» В. Белліні, «Любовний напій» Г. Доніцетті, «Алєко» С. Рахманінова, «Попелюшка» Дж. Россіні, «Іоланта» П. Чайковського, «Мойсей» М. Скорика, «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди, «Бояриня» В. Кирейка, «Наталка Полтавка» М. Лисенка – найскладніших шедеврів оперного мистецтва. Балетна трупа подарувала глядачам прем’єри балетів «Раймонда» О. Глазунова, «Сюїта в білому» Е. Лало, «Весілля Фігаро» В.-А. Моцарта, «Даніела» М. Чембержі, «Майстер та Маргарита» на збірну музику, «Грек Зорба» М. Теодоракіса, «Володар Борисфену» Є. Станковича, «Каприси долі» Н. Паганіні – М. Скорика, «Баядерка» Л. Мінкуса.
Художнє керівництво театру здійснюють – генеральний директор Петро Чуприна, художній керівник Мирослав Скорик, головний диригент Микола Дядюра, головний режисер Анатолій Солов’яненко, художній керівник балету Аніко Рехвіашвілі, головний художник Марія Левитська, головний хормейстер Богдан Пліш, який нещодавно змінив на цій посаді Льва Венедиктова. На театральній сцені сяє нове покоління зірок, серед яких оперні співаки Людмила Монастирська, Лілія Гревцова, Сергій Пащук, Микола Шуляк, Наталя Николаїшин, Гаррі Сет’ян, Катерина Стращенко, Сусанна Чахоян, Володимир Опенько, Вікторія Ченська, Геннадій Ващенко, Михайло Кірішев, Сергій Ковнір, Богдан Тарас, Ольга Фомічова, Алла Позняк, Дмитро Кузьмін, В’ячеслав Базир, Олександр Бойко, Дмитро Грішин, Леся Алєксєєва, Ігор Мокренко, Дмитро Агеєв, Ігор Євдокименко, Андрій Маслаков, Сергій Скочеляс, солісти балету Наталя Мацак, Денис Недак, Тетяна Льозова, Катерина Алаєва, Катерина Кухар, Ольга Кіф’як, Тетяна Андрєєва, Такіта Сінобу, Христина Шишпор, Ігор Буличов, Ян Ваня, Ольга Голиця, Катерина Козаченко, Олександр Шаповал, Леся Макаренко-Севастьянова та інші.
Слава про оперне мистецтво України, її видатних співаків, про київський балет уже давно сягнула за межі України і навіть Європи. Національна опера України активно, а головне, дуже успішно інтегрується у світовий музичний процес, про що свідчать її гастролі в багатьох країнах світу, участь у найпрестижніших музичних фестивалях.
Василь ТУРКЕВИЧ,заслужений діяч мистецтв України