З в у к о в и й м о н с т р

А тишина…Тишины не проси.

Её не
будет.

(невідомий автор)

У період навчання багатьом доводиться жити в студентських гуртожитках. Своєю
атмосферою особливо вирізняються помешкання для музикантів. У чому ж тонкощі їхнього
існування?

Не одразу, але звикаєш до того, що прокидаєшся від контрапункту нестерпно
виючої сусідки-скрипки та пискляво-тріскучого сусіда-кларнета, який пронизує тебе
до мозку кісток. Насправді ж так кортить додивитися короткометражний, але такий
солодкий сон. У ньому ти якраз смакуєш улюбленими маминими вареничками з сиром
та домашньою сметанкою. І тут … Роздратована, намагаючись все ж позитивно
почати цей день, ти розплющуєш очі, й посміхаєшся, згадуючи останні кадри
передранкового видіння. Наступний крок ти робиш разом з пані Особистою
Гігієною, й тому слухняно прямуєш у вмивальню. По дорозі тебе урочисто супроводжує
коридор какофонії різноманітних духових інструментів. Під час водних процедур, у
твою свідомість вривається звучання «переносного органа», в міхах якого ревуть та
стогнуть бахівські інтонації. Без нього, а особливо зранку, ти вже просто не
уявляєш свого життя! Вдала експозиція дня?..

Нехтуєш сніданком, перевдягаючись, наспіх випиваєш горнятко зеленого чаю і якомога
швидше вириваєшся з цього дивовижного полону. В темпі престисимо, з усіма
колізіями проноситься насичений подіями день. Та й так, що у темряві ночі,
освітленої самотніммісяцем, ледь живою
ти повертаєшся додому.

Підходячи, з жахом помічаєш, що насправді будівлю обтис якийсь невидимий велетенський
звуковий монстр, який просто залазить
тобі в вуха. Від думки про те, що він харчується цією цілодобовою бурхливою
творчістю, формуючи власну ненажерливу музичну свідомість, тобі стає моторошно!

У гуртожитку в один момент твій особистий простір охоплюють напластування
всіх музичних тем, чутих тобою за все життя. Одразу зростає внутрішній план
протесту. Поки ж він, трансформуючись, проходить складний шлях до твого мозку, втямлюєш,
що вже наче й не так дратує це нестерпне різноманіття. Ти привітно, хоча й через
силу, вітаєшся із зустрічними знайомими, прямуючи до свого беззахисного
житлового куточку. Роздягаючись, впізнаєш ранковий камерно-інструментальний
діалог-дует працьовитих сусідів. Готуючись до сну, намагаєшся змиритися з фонічною
потворою, яка нависаючи, приязно бажає тобі «добраніч»...

Засинаючи, ще чуєш інсценізацію сцени з якоїсь опери невгамовними
вокалістами… Непомітно сон, нарешті, підкорює те звукове химерне створіння. І
знову спливає віртуальний процес смакування вареничками… І мрія… про тиху, абсолютно
ізольовану від оточуючого світу маленьку кімнатку, в якій звучить виключно музика
спокою, вселенська симфонія миру. Й саме тоді щось задзеленчить, й вже звично невчасно
хтось таки збудить...